Что такое підмет та присудок
Присудок
Підмет і присудок залежні один від одного. При цьому присудок є основним носієм граматичного значення всього речення.
За будовою присудки бувають прості й складені.
Простий присудок виражається особовим дієсловом у формі дійсного, умовного чи наказового способу, а також неозначеною формою дієслова. НАПРИКЛАД: 1. Хай любов’ю нашою святиться чарівна криничка-крижаниця (П. Перебийніс). 2. Б’є осінь в бубон золотий холодними вітрами (В. Сосюра).
Присудок, виражений дієсловом у складеній формі майбутнього часу або фразеологізмом, також є простим. НАПРИКЛАД: А тепер будемо вечеряти всі разом (В. Собко). У цьому реченні присудок будемо вечеряти – простий, означає те саме, що й вечерятимемо.
Складений дієслівний присудок складається з неозначе ної форми дієслова (інфінітива) й допоміжного дієслова. Основним компонентом складеного дієслівного присудка виступає інфінітив (називає конкретну дію). Допоміжне дієслово передає граматичне значення способу, часу, особи, числа.
У ролі допоміжних слів можуть бути:
дієслова із значенням початку, кінця, продовження дії ( очати, стати, кинутися, перестати, зостатися, продовжувати тощо);
дієслова із значенням можливості, неможливості дії, прагнення, бажання (мусити, уміти, хотіти, треба, бажати, думати, любити тощо); прикметники типу радий, здатний, ладен, згодний тощо.
НАПРИКЛАД: 1. Він художник і не хотів жертвувати своїм покликанням (І. Цюпа). 2. Я вірші став писать під вечір золотий (В. Сосюра). 3. Тихович не спроможний був відвести очей від того видовища (М. Коцюбинський).
Порада: Якщо у ви відчуваєте, що “плаваєте” у цій темі, зверніться до репетитора української мови на нашому сайті.
У ролі дієслова-зв’язки найчастіше вживаються слова бути, стати, становити, являти, називатися, вважатися, зватися, доводитися, лишатися, прикидатися тощо.
До іменної частини можуть входити сполучники як, мов, точн та ін.
НАПРИКЛАД: 1. Ніч була ясна , я стежками біг (Д. Пав личко). 2. Київ стає не тільки духовним, а й освітнім центром (І. Гирич).
Дієслово-зв ’язка бути у формі теперішнього часу (є), як правило, опускається. Присудок із пропущеною дієслівною зв’язкою вважається складеним іменним із нульовою зв’язкою. НАПРИКЛАД: Паляниця – хлібові сестриця
Что такое підмет та присудок
Підмет і присудок. Способи вираження підмета. Простий і складений присудок
Підмет — головний член речення. Відповідно до способу вираження підмет поділяється на два типи — простий і складений.
Простий підмет може виражатися: 1) іменником або займенником у називному відмінку; це найтиповіше вираження (Настав вечір . Вони із захопленням розповідали про подорож); 2) будь-якою частиною мови, вжитою у значенні іменника в називному відмінку, наприклад: прикметником ( Багаті на печі сиділи та калачі їли); дієприкметником ( Визволені радісно кинулись до воїнів); числівником (Швидко повернувся й третій ); неозначеною формою дієслова ( Малювати було улюбленою мрією малого Тараса); прислівником (Одержане на першому екзамені «відмінно» дуже мене підбадьорило); вигуком (Невгамовне «ура» заповнило стадіон).
Складений підмет виражається словосполученням або реченням, якщо вони вжиті у значенні іменника в називному відмінку ( П’ять учнів відмовилися їхати на екскурсію. «Запорожці пишуть листа турецькому султану» — найвідоміша картина І. Рєпіна).
Присудок — головний залежний член речення, який вказує на дію, стан, ознаку підмета і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке? та ін. Присудок буває простий і складений.
Простим дієслівним присудком називається присудок, виражений дієсловом дійсного, умовного або наказового способу ( Співали чистими дзвінкими голосами діти ), а також фразеологізмами зі значенням дії (Це вже ви передали куті меду (Марко Вовчок)). Присудок, виражений дієсловом теперішнього або майбутнього часу, узгоджується з підметом в особі й числі, а виражений дієсловом минулого часу — у числі й роді.
Складений присудок може бути іменним або дієслівним.
Іменним складеним називається присудок, представлений сполукою дієслова-зв’язки бути у будь-яких способових і часових формах та іменної частини, вираженої іменником, прикметником, дієприкметником, займенником, числівником (Тютюн був високий і густий-прегустий (О. Довженко)).
Дієслівним складеним називається присудок, який складається з неозначеної форми дієслова і допоміжного дієслова в будь-якій способовій формі ( Починає займатися схід сонця). При цьому на дію підмета вказує неозначена форма дієслова. Допоміжне ж дієслово, по-перше, вказує на спосіб і час; а по-друге, — позначає початок і завершення, тривалість, необхідність, можливість, бажаність дії (Воронцов мусив кілька разів крикнути , доки його почули (О. Гончар)). З неозначеною формою дієслова у складених присудках можуть вживатися також дієприкметники і прикметники, зокрема такі прикметники короткої форми, як ладен, згоден, певен, рад, а також присудкові прислівники треба, необхідно, можна, варто, слід (Я дуже радий вам допомогти ). Функції допоміжного або неозначеного дієслів можуть виконувати і фразеологізми дієслівного типу (Брати не мали охоти поступатися суперникам. Хлопець звик бити байдики ).
Підмет і присудок
Пригадаймо основи! Про підмет і присудок ви дізналися ще в початковій школі. Повторімо сьогодні все, що знаємо про головні члени речення: що вони означають, якими бувають, які функції виконують. Це допоможе нам краще зрозуміти наступну тему. Тому — успіхів!
Підмет — це головний член двоскладного речення, що означає предмет, про який ідеться в реченні, і відповідає на питання: хто? що?
За своєю структурою підмет може бути простим (виражений одним словом) і складеним (кількома словами).
Підмет може бути виражений:
Присудок — це головний член двоскладного речення, що означає дію, стан або ознаку підмета і граматично пов’язаний з ним. Відповідає на питання: що робить предмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?
За своєю структурою присудок може бути простим та складеним.
Простий присудок — особова форма дієслова, що передає граматичні значення часу, способу, виду, особи, числа. Простий присудок може бути виражений:
Складений присудок складається з двох компонентів.
У ролі дієслова-зв’язки найчастіше вживаються слова бути, стати, становити, являти, називатися, вважатися, зватися, доводитися, лишатися, прикидатися тощо. До іменної частини можуть входити сполучники як, мов, точно та ін.
Ніч була ясна. Київ стає не тільки духовним, а й освітнім центром.
Дієслово-зв’язка бути у формі теперішнього часу (є), як правило, опускається. Присудок із пропущеною дієслівною зв’язкою вважається складеним іменним із нульовою зв’язкою.
Мама — найкрасивіша жінка у світі.
Складений дієслівний присудок складається з інфінітива й допоміжного дієслова. Основним компонентом складеного дієслівного присудка виступає інфінітив (називає конкретну дію). Допоміжне дієслово передає граматичне значення способу, часу, особи, числа.
Приклади:Він художник і не хотів жертвувати своїм покликанням.
Я вірші став писати під вечір золотий.
Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення
Підмет – це головний член двоскладного речення, що означає предмет чи особу, про який або яку говориться у реченні. Він завжди відповідає на питання називного відмінка: хто? що?
Найчастіше підмет виражається іменником або займенником у називному відмінку, хоча може бути виражений і іншою частиною мови.
Крім того, підмет може виражатися як одним словом, так і сполученням слів. Залежно від цього підмет розрізняють простий і складений.
Простий підмет виражається одним словом, як правило, повнозначним (іменником, займенником, прикметником, числівником, дієсловом: Олег складає екзамени. Я складаю екзамени. П’ять – хороша оцінка. Черговий прибрав у кабінеті. Учитися – моє бажання.
Простий підмет може бути виражений вигуками та звуконаслідувальними словами: Над площею лунало “ура”.
Прості підмети можуть виражатися і словосполученнями, що називають одне поняття: Біла Церква – красиве місто. Василь Олександрович Сухомлинський – видатний педагог.
Складений підмет виражається словосполученням:
1) кількісний числівник + іменник: Шість студентів зайшли в аудиторію;
2) половина + іменник у Р.В.: Половина учнів не поїхала на екскурсію;
3) більшість, меншість, частина + іменник у Р.В.: Більшість учнів поїхала на екскурсію;
4) група, юрба, ватага, зграя, табун, отара, стадо, гурт + іменник у Р.В.: Група людей підійшла до музею;
5) кілограм, центнер, літр, метр тощо + іменник у Р.В.: Центнер хліба – то нелегка людська праця;
6) іменник (займенник) у Н.В. + З + іменник в О.В.: Ми з тобою студенти. Мама з Олегом скоро поїдуть відпочивати;
6) інфінітив (бути, стати, здаватися, залишатися) + іменник в О.В.: Стати студентом – моя мрія;
Присудок – головний член двоскладного речення, який характеризує підмет за дією чи ознакою. Відповідає на питання: Що робить підмет? Що з ним робиться? Який він є? Що він таке? Хто він такий?
Присудок буває простий і складений.
Простим називається присудок, виражений дієсловом, яке поєднує у собі лексичне і граматичне значення. До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового та умовного способів (хай знає, робив би), а також виражений фразеологічним зворотом: Він почервонів як рак.
Прості присудки можуть ускладнюватися повторенням дієслова в одній і тій же або схожій формі: Ходив він ходив. Ходить-походжає він по хаті.
А також дієсловами знай, давай, візьми у формі наказового способу: От узяла вона й полетіла.
Простий присудок може бути виражений повнозначним дієсловом БУТИ (знаходитися, перебувати) у різних часових та способових формах: Ми були вже неподалік будинку.
Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв’язку). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне – у допоміжній.
Дієслівний складений присудок виражається поєднанням допоміжного дієслова в особовій формі (хотіти, бажати, могти, воліти, мусити, починати, продовжувати, братися, стати, припиняти тощо) та інфінітива: З дерев починає опадати листя.
Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова-зв’язки (бути, становити, являти собою, ставати, виявлятися, залишатися, робитися, називатися, вважатися, здаватися) з якою-небудь іменною частиною мови: іменником, займенником, прикметником, числівником. Основне лексичне значення такого присудка закладене в іменній частині, а граматичне у дієслові-зв’язці: День був теплий та сонячний.
ПРИСУДОК І СПОСОБИ ЙОГО ВИРАЖЕННЯ
ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ. ПІДМЕТ
1. Ознаки двоскладності речення. Особливості зв’язку між головними членами речення.
Граматична основа розчленована – підмет = присудок. Тип синтаксичного зв’язку між головними членами – предикативний, він визначає і відношення; спосіб зв’язку (на формальних засадах) – координація (визначають як особливий зв’язок, у проекції на підрядні способи – узгодження + керування). Координація для типової граматичної основи (іменник + дієслово) проявляється у спільних для обидвох компонентів граматичних значеннях (число, іноді рід: Дівчина читала). Також предикативний зв’язок може реалізовуватися як співвияв та співположення головних членів речення.
Підмет
Головний член двоскладного речення, який указує на носія ознаки (дії, процесу, стану) і перебуває у предикативному зв’язку з іншим головним членом – присудком. Термін уперше вжив Михайло Осадца у «Граматиці руського язика» (1862). Має такі диференційні ознаки:
1) Перебуває у двобічному зв’язку з присудком;
2) Позначає носія ознаки; на семантико-синтаксичному рівні – суб’єкт;
3) У типових виявах має спеціалізовану граматичну форму – Н. в;
4) У типових реченнях співвідноситься з темою речення (при актуальному членуванні речення).
За структурою і морфологічним способом вираження:
1. Простий: іменник, займенник, інші субстантивовані частини мови (прикметник дієприкметник, займенник, вигук), числівник, інфінітив: Це було гарним випробовуванням.
Може мати ускладнений характер:
1) Повторення компонентів: хто-хто;
2) Поєднання окремих займенників (переважно означальних), які десемантизуються у поєднанні з іншим займенником іменникового зразка або числівником: вся вона, усі четверо, вони самі, ми всі, хто це;
3) У сполученні з модальними частками: лише, навіть, тільки, хоч тощо.
2. Складений – виражений семантично і синтаксично нерозкладним слсп:
1) Кількісні сполуки (Н.в. + Р. в): кількісні числівники + іменники (багато хлопців, десять яблук), іменники з кількісним значенням + іменник (сотня осіб), іменники зі значенням міри + іменник (половина року, чашка меду, ложка дьогтю), слсп зі значенням сукупності (отара овець, табун коней, натовп студентів), поєднання частково десемантизованих прикметників цілий, повен + іменник.
У сполуках зі значенням кількості може не міститися форми Н. в.: без семи сто душ, без року дев’яносто, приблизно двадцять осіб, з десяток яблук.
2) Метафорично нерозкладні сполучення (Н. в. + Р. в.), у більшості також зі значенням кількості (море квітів, злива вогнів, храми беріз)
3) Синтаксично нерозкладні словосполучення зі значенням вибірковості (Н.в. + з (із) + Р.в): дехто з нас, один зі студентів. Також така модель може набувати додатково значення суперлятивної оцінки: кухар із кухарів, красуня з красунь.
4) Соціативний підмет (Н. в. + з (із, зі, зо) + О. в.) + присудок у формі множини: Мати з дочкою пішли / Матиз дочкою пішла / Мати і дочка пішли.
5) Словосполучення з фазовими іменниками (кінець, початок, завершення, середина) у Н.в. + іменник у Р. в.
6) Нерозкладні словосполучення зі значенням послідовності моделі сльоза за сльозою, один за другим.
Кулик до складеного підмета також зараховує лексикалізовані та фразеологізовані сполуки (тридцяте листопада, «Запрягайте, хлопці, коней» – лине в небо молоде (Тичина). Ми вважаємо такі поєднання простим підметом (за значенням еквівалентні одній лексемі). Також складений підмет Кулик вбачає у реченнях на зразок: Бачиш, меншає у мене хлопців у загоні (Л. Первомайський), у якому наявний іменник у Р. в. поєднується (на думку мовознавця) з потенційною, нульовою, неозначено-кількісною частиною у формі Н. в. (= якась кількість хлопців).
ПРИСУДОК І СПОСОБИ ЙОГО ВИРАЖЕННЯ
1.Диференційні ознаки присудка як головного члена двоскладного речення. Координація як спосіб зв’язку між підметом та присудком.
2.Простий дієслівний присудок. Способи його вираження. Ускладнені форми простого дієслівного присудка.
3. Складений присудок:
А) складений дієслівний присудок. Ускладнені форми складеного дієслівного присудка;
Б) складений іменний присудок;
В) складений прислівниковий присудок;
4. Комбіновані форми присудка. Питання про складний (подвійний, дуплексивний, гібридний) присудок: проблеми виділення та аналізу.
Головний член двоскладного речення, що виражає предикативну ознаку предмета, названу підметом. На формальному рівні підпорядковується підметові, поєднаний із ним способом координації, на семантико-синтаксичному рівні виступає предикатом, якому відводиться центральна роль у формуванні висловлювання. На вираженні типового присудка спеціалізується дієслово.
Розрізняють за морфологічним способом вираження та структурою (різні принципи оцінювання, які перетинаються з огляду на значення).
У простому – єдність лексико-граматичного значення (= 1 компонент), складений – об’єднує 2 лексеми з розчленованими значеннями – граматичне (значення способу і часу – у типовому присудку), яке співвідносить ознаку, названу присудком, з підметом → містить зв’язковий компонент + лексичне значення → містить основний компонент.
За морфологічним способом вираження:
1. Простий присудок. Найтиповіша форма. Виражений дієсловом. Узгоджувані форми присудка – особові. Неузгоджувані форми: інфінітив: А студенти – втікати з аудиторії; усічені форми (хлюп, скік, плюсь), вигуки (геть): Лисичка хап – і в кущі. Інфінітивний присудок передусім характерний для двоскладного речення з підметом, вираженим інфінітивом: Посадити дерево – значить залишити про себе найкращу пам’ять. Такі інфінітивні присудки І. Вихованець (услід за О. Потебнею) вважає іменними, а не дієслівними.
1) частки (ось, мов, так, собі…): А з неба місяць так і сяє. Вона наче усміхнулась. Василь як крикне з переляку. А Іван собі спить. Я б не здивувався;
2) поєднання із семантико-неповноцінним дієсловом: А він взяв та й розказав про все; Лиш боротись – значить жить.
3) повтори дієслів в однакових чи різних формах: І сам поїхати не поїхав, і мені не дозволив. Сплю-сплю, мені сниться… Ви брати берете, а на місце не кладете. Не знав, не знав, та й забув.
Фразеологічні поєднання – простий: Зав’язала білий світ… Бив байдики.
2. 
Складений присудок– двочленної структури (допоміжний компонент + основний компонент
граматичне значення + лексичне значення
Складений дієслівний присудок.Допоміжний компонент (зв’язка) + основний компонент (інфінітив).
1) Фазового значення (починати, взятися, стати, заходжуватися, продовжувати, закінчувати, переставати).
2) Модального значення:
А) модальні дієслова (відтінок можливості / неможливості, бажання, спроможності, повинності, волевиявлення – згоди, готовності): наважуватися, спромогтися, зуміти, мусити, прагнути, могти, посміти; Дехто до таких компонентів зараховує і дієслова суб’ктивно-емоційної оцінки – любити, боятися.
Б) модальні прикметники короткої та повної форм: ладен, радий, згоден, повинен, здатний, схильний, спроможний;
В) дієслівні сполуки, за значенням еквівалентні модальному дієслову: мати можливість, мати намір, мати змогу;
Г) сполуки модального характеру: не в змозі, не в силі (Ми не в силі спинити часу плин). Очі не в змозі були одірватися від її палких поглядів.
Дієслово в інфінітиві, наділене об’єктним значенням – не належить до складу присудка: Його змусилипринести усі гроші. Також дієслово, не належне до присудка, може мати суб’єктне значення: Хлопчик навчивсячитати. (*Дієслова зі значенням інтелектуальної діяльності – навчатися, думати, вирішувати та ментального стану-процесу – любити, ненавидіти не варто об’єднувати з наступним інфінітивом у присудок. Також це стосується дієслів зі значенням руху, пересування: Ідуть дівчата в поле жати.
В односкладних структурах головний член речення також може бути співвідносний з моделлю складеного дієслівного присудка, у безособових реченнях така модель представлена поєднанням модального прислівника (можна, треба, потрібно, необхідно) + інфінітив: Цю статтю треба прочитати до понеділка.
Дієслівний складений присудок може мати ускладнену форму (2 допоміжні компоненти, переважно з комбінацією модального та фазового значень): Я мушу перестати співати. Він почав силуватися втавати. Я змушена продовжувати важко працювати.
3. Складений іменний присудок. Допоміжний компонент-зв’язка – дієслівні форми, які десемантизувалися цілком чи частково (уперше таку тенденцію описав Булаховський), найчастіше «бути» в різних граматичних формах (та нульовому вираженні у формі теперішнього часу), а також: становити, здаватися, вважатися, називатися, робитися, доводитися, ставати…
Іменний компонент – іменник, прикметник, дієприкметник, рідше числівник та займенник (особовий займенник в ролі складеного іменного присудка буває тільки тоді, коли він поєднаний з означальним займенником з вказівною часткою це, то: І мрійна даль, планети і сонця – усе це ти), а також синтаксично нерозкладні словосполучення та фразеологізми.
Граматичні форми іменного компонента. Найчастіше у формі Н. в.: Дівчина красива. Дівчина – красуня. Ми сьогодні перші. Не той тепер Миргород. Праця і пісня – великі дві сили. Він стріляний горобець. Парубок – хоч води напийся. Поширена форма О. в.: Вона була вродливою. Іншими відмінковими формами є: З. в. з прийменником за (Очерет був мені за колиску, Був за старшого); Р. в. (Вода була темно-вишневого кольору, Люди були чесного роду, Штани були з темної парусини – матеріал, Був із сусіднього села – відношення, Був без імені), О. в (Карпо був з карими очима), М. в (Дерева наче в сні).
Засоби ускладнення – частки (особливо при нульовій зв’язці «є»): як, наче, ніби, от, це, то, ось, не.
До ускладнених форм зараховують і комбінацію складеного дієслівного присудка + складеного іменного: Хотіла б (1) я піснею (2) стати (3): 1, 3→ модель складеного дієслівного + 1, 2 → складений іменний. Доречніше у таких випадках говорити про комбінований присудок:
— Фазове + модальне + іменна частина;
— Модальне + фазове + іменна частина;
— 2 фазові + іменна частина;
— 2 фазові + іменна частина:Поезія не може бути власністю. Я перестала бути доброю до всіх. Я не збираюся ставати вашою боржницею.
4. Складений прислівниковий присудок. Зв’язка – дієслово бути (зазвичай нульове), головний компонент – прислівник. Найчастіше у таких реченнях підмет виражений інфінітивом. Виділення присудка залежить від комунікативної настанови речення та порядку слів:
— інфінітив + прислівник → речення двоскладне: Ходити по місту після дванадцятої години ночі було лячно;
— прислівник + інфінітив → двоскладне, якщо прислівник має значення оцінки: То небезпечно – генія цькувати. Якщо ж прислівник виражає значення стану суб’єкта, то він входить разом з інфінітивом до складу головного члена безособового речення: Як радісно блукати вулицями старого Львова. Також порівн. : Як весело було повітря краяти / На душі було весело.
Складений прислівниковий з підметом, вираженим іменником: Бійцібули напоготові(приклад Кулика).
5. Складні (комбіновані) форми присудка. Проблеми щодо термінології:
— подвійний (Вихованець); Подвійними (складними) присудками є лише такі, що стосуються підметів – назв осіб. Якщо ж функцію підмета виконують назви неістот, то присудки є складеними іменними.
— іменний (рідко, у давніших граматиках).
Складний виділяють як окремий тип Кулик, Жовтобрюх, Медушевський, Вихованець. Лише згадують, але оуремо не виділяють Грищенко, Христіанінова. Зовсім не згадують Горпинич, Івченко. Виділення таких ускладнених форм присудка – результат семантико-граматичного підходу до їх класифікації. Труднощі, пов’язані з виділенням присудка у реченнях, де є повнозначне дієслово зі значенням руху чи процесу, стану + іменна частина. Лінгвістична література указує на таку модель: дієслово + іменна частина, виражена процесуальним прикметником чи дієприкметником, а також порядковим числівником. Останні названі компоненти не обов’язкові для структури речення та вказують на тимчасову ознаку у момент мовлення: Він повернувся додому втомлений. Кошенята ростуть здоровими. Сидів сотник Забрьоха сумний та невеселий. Жінки втомилисьбути не прекрасними. Він прибіг до фінішу другим. Терлак З. М. зазначає, що компоненти речення з подвійною залежністю можуть мати ширше вираження:
— займенником: Він прийшов додому сам;
— іменником: Він закінчив університет відмінником;
— фразеологічним поєднанням: Вона сиділа сама не своя.
На рівні слсп компоненти такого присудка пов’язані тяжінням.
Кулик називає складним присудком моделі на зразок рад побачити, готові стати стіною, приїхала за вчительку, був згоден стати керівником та складний змішаного типу: хочу стати моряком, буде змушений упасти мертвим (у такий спосіб не розмежовано складений та складний, з подвійною залежністю).
! Д/З Самостійна робота
Повторити з Правопису правило тире між підметом і присудком
2. Вінтонів М. О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. – Дніпропетровськ, 1997. – 23 с.
3. Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови. – К.,2010.
5. Загнітко А. Український інфінітив у структурі простого речення: типологія функцій і семантика // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Вип. 34. – Ч.І – С. 3-10.
6. Загнітко А. П. Кваліфікаційні і класифікаційні ознаки підмета // Функціонально-когнітивні вияви граматичних структур: Зб. наук. праць. – К.: ІЗМН, 1998. – С.17-20.
10. Іваницька НЛ. Трьохелементний присудок в українській мові // Українська мова і література в школі. – 1973. – № 1.-С. 16-24.
13. Кутня Г. В. Особливості синтаксично неподільних структур із семантикою неозначеної кількості // Система і структура східнослов’янських мов. – К.: НПУ ім.. М. П. Драгоманова, 1998. – С. 242-244.
17. Піскун Г. О. Складений присудок і його структурні типи // Синтаксична будова української мови. – К.: Наук. думка, 1968. – С.83-91.
21. Терлак З. М. Предикативний номінатив і предикативний інструменталь в українській мові // Іван Огієнко: Незабутні імена української культури. – Львів, 1992. – С. 162-164.
22. Федик О. Субстантивні словосполучення з родовим кількості // Українська мова і література в школі. – 1979. – №9. – С. 31-35.
23. Христіанінова Р. О. Про деякі труднощі синтаксичного аналізу речень зі структурою ”дієвідмінюване дієслово + інфінітив” // Лінгводидактичні студії і проблеми національної освіти: Зб. наук. тез. – Ч.І. – Бердянськ: БДПІ, 1993. – С. 11-12.
24. Христіанінова Р. О. Просте речення в шкільному курсі української мови. – К., 1991.
26. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. – К., 2004.