Что такое односкладне речення

Односкладні речення і їх головні члени

У тестах ЗНО чи не завжди є завдання, в якому треба визначити тип односкладного речення. У цьому матеріалі детально описано кожен тип односкладного речення із кількома прикладами. Добре сконцентруйтеся на правилах і постарайтеся засвоїти матеріал. Лише трішки зусиль і зможете зарахувати до своєї скарбнички ще одне правильно виконане завдання на тестуванні.

Односкладними називають речення з одним головним членом.

Головний член в односкладних реченнях може бути виражений дієсловом або іменником. Розділові знаки в односкладних реченнях вживають такі ж, як і в двоскладних.

Односкладні речення поділяють на означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові, безособові, називні.

Означено-особові речення

Означено-особовими називають односкладні речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що визначає особу, яка виконує дію.

Головним членом у таких реченнях можуть виступати тільки дієслова у формі 1 та 2 особи однини й множини теперішнього й майбутнього часу, а також дієслова 1 та 2 особи однини й множини наказового способу:

Односкладні означено-особові речення, хоча й не мають підмета, за своєю структурою є повними, оскільки підмет їм не потрібен, а значення особи передано закін-ченням дієслова.

Усі односкладні означено-особові речення можуть бути перетворені на двоскладні:

Ці речення є синтаксичними синонімами. Відмінність тільки в стилістичному забарвленні.

Узагальнено-особові речення

Узагальнено-особовими називають односкладні речення, головний член яких означає дію, що може стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу:

Головний член таких речень, як правило, виражений дієсловом 2 особи однини теперішнього чи майбутнього часу або наказового способу. Хоча рідше в значенні узагальненості можуть уживатись і деякі інші форми дієслова:

1) 1 особа однини й множини:

Якщо речення із 2 особою дійсного й наказового способів вживають у фольклорі, розмовному, художньому, публіцистичному стилях, то речення з 1 й 3 особою використовують також у діловому та науковому стилях. За їхньою допомогою, зокрема, дають інструкції, рецепти, позначають закономірності:

Розділові знаки в узагальнено-особових реченнях

Узагальнено-особовими називаються речення, у яких головний член виражає дію, яка стосується будь-якої (узагальненої) особи:

Головний член у цих реченнях виражається дієсловом найчастіше у формі 2 особи однини й множини. Хоча рідше в значенні узагальненості можуть вживатися й деякі інші форми дієслова (1 особа однини й множини, минулий час, 3 особа множини).

Такі речення найчастіше використовуються в прислів’ях та приказках, а також в поезії:

В узагальнено особових реченнях, які використовуються в прислів’ях та приказках і художній літературі, якщо в них є протиставлення, часто вживається тире:

Якщо ж у такому реченні є протиставний (або підрядний) сполучник, то перед ним вживається кома:

Неозначено-особові речення

Неозначено-особовими називають речення, головний член яких виражений дієсловом у формі 3 особи множини теперішнього чи майбутнього часу або у формі множини минулого часу й умовного способу:

Виконавця дії в реченні не названо – уся увага зосереджена на самій дії та її результаті:

Хоча виконавця дії в неозначено-особовому реченні не називають, мовна традиція передбачає, що ним може бути лише людина. Так, із речення У селі співають випливає, що співають обов’язково люди.

Хоча головний член речення завжди має форму множини, але виконавцем дії може бути й одна особа:

Цією особою може бути й сам мовець:

Безособові речення

Безособовими називають односкладні речення, головний член яких називає дію або стан, котрі не мають виконавця чи носія або реалізовані незалежно від них.

Безособові речення надзвичайно різноманітні, поділяються на велику кількість структурних та семантичних груп. Але ядро їх складають ті речення, головні члени яких називають дії й процеси, які, в принципі, не можуть мати виконавця. Ці речення означають переважно зміну станів природи:

Головним членом у безособових реченнях можуть бути такі частини мови.

1. Безособові дієслова.

Кількість таких дієслів обмежена. Вони означають:
а) природні явища: Смеркає; Сутеніє; Розвидняється;
б) фізичні й психічні стани істоти: Мені кортить їсти; Мене нудить;
в) наявність чи відсутність чогось: Води вистачає; Бракує хліба;
г) дії невизначених сил чи обставин: Мені поталанило; Йому щастить.

2. Особові дієслова в ролі безособових.

У таких випадках особові дієслова набувають усіх граматичних ознак безособових (3 Особа однини, середній рід), часто зазнає змін і їхня семантика. За значенням речення цієї групи схожі з попередньою:

У цих реченнях, як і в реченнях з безособовим дієсловом, реального виконавця дії бути не може.

3.Прислівники:

Головний член може мати при собі допоміжне дієслово (було, буде, стало, стає, стане).

5. Інфінітив:

Називні речення

Називними називають односкладні речення, головний член яких виражений іменником у формі називного відмінка.

Ці речення, називаючи предмет, повідомляють також про його буття, наявність, що, власне, й робить їх реченнями й відрізняє від інших видів номінативних утворень у синтаксисі:

Головний член таких речень може бути виражений також займенником:

Від інших типів односкладних речень називні відрізняються тим, що в них нема й не може бути дієслова.
Номінативні речення бувають як поширеними, так і непоширеними:

Источник

Односкладні речення

Залежно від складу граматичної основи речення можна розділити на двоскладні і односкладні. Ця стаття присвячена останнім, їх структурі і класифікації.

Що таке односкладні речення

У кожному реченні обов’язково є граматична основа. Зазвичай це підмет і присудок.

Вона виконує дві функції.

Функція підмета в реченні чимось схожа на функцію короля в шахах; його значення досить символічне.

Якщо головний член один (або тільки підмет, або тільки присудок), то він виконує всі ці функції. Такі речення називаються односкладними.

Види односкладних речень

Класифікація заснована на тому, який член речення становить основу: підмет або присудок.

Деякі лінгвісти вважають, що в односкладних речень немає ні підметів, ні присудків, а тільки головний член односкладних речень.

Якщо в реченні граматична основа складається тільки з підмета, то речення називне.

Воно найближче до двоскладного речення, так як можливо тільки для вираження теперішнього часу, а в минулому або майбутньому з’являється присудок. Наприклад, розглянемо речення “Пізній вечір”. Мається на увазі, що триває вечір в описуваний момент часу. В минулому час: “Був пізній вечір”. В майбутньому: “Буде пізній вечір”.

Означено-особові речення – це речення, в яких є тільки присудок, і він є в такій формі, що підмет легко вгадується: це ніби говорить співрозмовник. Тобто дієслово стоїть в 1 або 2 особі однини чи множини дійсного або наказового способу.

В неозначено-особових реченнях невідомо, хто здійснює дію; присудок виражено дієсловом 3 особи множини теперішнього або майбутнього часу або множини минулого часу.

Узагальнено-особові речення – це речення головний член яких означає дію, яку виконує невизначена особа.

Безособові речення не мають виконавця чи носія, тому в них не може бути підмета: дія відбувається сама собою. Присудок, як правило, виражається безособовим дієсловом, безособовою формою особового дієслова, словом категорії стану і ін.

Нижче знаходиться таблиця, в якій наведено ознаки та приклади односкладних речень.

Отже, крім двоскладних речень, існують односкладні, в яких граматична основа складається тільки з одного головного члена.

Односкладні речення можна поділити на:

Односкладні речення приклади

Сподобалася стаття? Також читайте інші на нашому сайті. Тут ви знайдете матеріал не тільки по українські мові, а й по других предметах, які вивчають в школі!

Источник

В школі

Підручники, календарні плани, методичні рекомендації. Зовнішнє незалежне оцінювання. Тести за предметами.

Двоскладні і односкладні речення

Двоскладні і односкладні речення

1. Типи простих речень за способом вираження головних членів ( Двоскладні і односкладні речення )

Синтаксичний центр речення може бути виражений не тільки підметом і присудком, а й лише одним головним членом, який поєднує в собі значення і підмета, і присудка. Наприклад: 1. Ой із-за гори та буйний вітер віє (Нар. творчість). 2. Прохолодою повіяло з лісу (М. Стельмах).

Залежно від того, як виражено синтаксичний центр, розрізняють прості речення двоскладні і односкладні. Односкладні в свою чергу за значенням головного члена поділяються на односкладні особові, безособові і називні.

2. Двоскладні речення

Двоскладним називається речення, яке має і підмет, і присудок або повинне їх мати.

Наприклад, речення Листоноша стояв, обдивляючись далекі обрії, Псьол і заріччя, кілька разів крикнув одуд, пахли жита (Ю. Яновський) складається з трьох простих двоскладних речень.

Іноді якогось головного члена двоскладного речення може не бути, але його легко встановити з контексту. Наприклад, у реченні Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі (Ю.Яновський) друге просте речення теж двоскладне: у ньому пропущено присудок іде (світло йде), який встановлюється із змісту першого простого речення.

Якщо в реченні є підмет і будь-яка обставина, але нема присудка, то таке речення все одно двоскладне, бо обставина може стосуватися лише присудка, навіть якщо він пропущений. Наприклад, у реченні Великий курінь над берегом Чорного моря (І.Карпенко-Карий) є обставина над берегом, яка стосується пропущеного присудка стоїть. Тому таке речення є двоскладним неповним.

3. Односкладні особові речення

Односкладні особові речення поділяються на означено-особові, неозначено-особові і узагальнено-особові. В усіх їх діячем виступає особа (її навіть можна конкретно назвати), але мислиться вона в них по-різному.

Односкладним означено-особовим є речення, у якому на конкретну дійову особу (я, ти, ми, ви) вказує особове закінчення дієслова-присудка.

Головний член (присудок) у таких реченнях може бути виражений тільки дієсловами в 1-й і 2-й особах однини й множини дійсного та наказового способів: кажу, кажеш, кажемо, кажете; скажи, скажімо, скажіть.

Наприклад, речення: 1. Назриваю в гаю запашного зілля, запашного зілля, вибуялих трав. 2. Блисками-пожежами небо обмережимо. 3. Гори вгорі, мій прапоре крилатий (3 тв. В. Чумака) — односкладні означено-особові, бо в них, як того вимагають особові закінчення дієслів, можна підставити лише такі підмети: я (назриваю), ми (обмережимо), ти (гори).

Односкладні означено-особові слід відрізняти від неповних двоскладних, у яких підмет домислюється тільки з контексту. Наприклад: Над морем сидів і хитався у болю, дививсь у беззоряну тьму. Про місто далеке, про хмари і поле каштани шуміли йому (В. Сосюра) — перше речення неповне двоскладне: у ньому пропущено підмет він, який встановлюється за змістом другого речення.

Неозначено-особовим є односкладне речення, у якому дійова особа мислиться як хтось із певного кола людей. При потребі таку особу можна було б назвати.

Головний член (присудок) у таких реченнях буває виражений дієсловами в 3-й особі множини або, коли йдеться про минулий час, просто у формі множини.

Наприклад, речення: 1. Валі порадили йти на роботу (Ю. 36анацький). 2. А он розпинають вдову за подушне… (Т.Шевченко) — неозначено-особові, бо дійова особа в них мислиться як: 1) хтось із Валиних знайомих; 2) хтось із чиновників царської Росії. Але хто саме — цього автори не повідомляють.

Двоскладні і односкладні речення

Неозначено-особове речення треба відрізняти від неповного двоскладного, у якому пропущено підмет, відомий з контексту. Наприклад: Донбасівці стали годувати коней. Вогню не розпалювали (Ю. Яновський) — у друге речення, щоб зрозуміти його, ми подумки вставляємо з першого речення підмет вони, тобто донбасівці. Поза контекстом це речення було б незрозуміле. Отже, це двоскладне речення, тільки неповне.

Узагальнено-особовим є односкладне речення, у якому дійовою особою може мислитися будь-хто з людей.

Головний член (присудок) у таких реченнях виражається різними способовими формами дієслова, найчастіше — у формі 2-ї особи однини.

Ці речення найчастіше вживаються в прислів’ях та приказках (які стосуються будь-кого з людей), наприклад: 1. Здобудеш освіту, побачиш більше світу. 2. Чесне діло роби сміло. 3. Навчай інших — і сам навчишся. 4. Заблудився між трьох дубів.

Узагальнено-особові речення використовуються також у художній літературі, ніби залучаючи до описуваних подій і читачів, наприклад: 1. Вистрілявши другу порцію набоїв, знову біжите до хати, знову берете набої (О. Вишня). 2. Прибігли — набили патронташа, взяли два десятки в кишені — знову бігом на озеро (О. Вишня).

Ці речення відрізняються від односкладних означено-особових тим, що сказане в них може стосуватися будь-кого з людей, тимчасом як в означеноособових повідомляється завжди про певних, конкретних людей.

4. Безособові речення

Безособові речення поділяються на власне безособові та інфінітивні.

Власне безособовим є односкладне речення, у якому дія або стан мисляться як незалежні від будь-якої особи.

Головний член (присудок) у таких реченнях буває виражений:

Підмета в таких реченнях нема і не може бути.

Інфінітивним називається односкладне речення, у якому йдеться тільки про дію.

Головний член (присудок) у такому реченні виражається неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів: 1. І несли ми сили наші, щоб звалити гніт віків (П. Грабовський). 2. Тут мені у даль дивитися, горизонт вивчать (М Шеремет).

5. Називне речення

Називним є речення, яке тільки називає предмет чи явище, але не вказує на дію.

Називне речення може починатися вказівними частками ось, он, наприклад: Ось місяць, зорі, солов’ї (П. Тичина).

Якщо ж у реченні є будь-яка обставина, то це — двоскладне речення з пропущеним присудком (обставина завжди стосується присудка). Наприклад, речення Над степом — небо (Ю.Мушкетик) — двоскладне неповне: у ньому пропущено присудок простирається.

Перевірте себе. Двоскладні і односкладні речення

Випишіть присудки із односкладних речень у чотири колонки залежно від того, з яких речень їх узято: 1) з односкладного означено-особового; 2) з неозначено-особового; 3) з узагальнено-особового; 4) з безособового. З двоскладних речень присудків не виписуйте.

Ключ. Двоскладні і односкладні речення

З других букв перших слів має скластися початок вислову німецького філософа Л.Фейєрбаха: “… між людьми, там нема і правди”.

Источник

Что такое односкладне речення

Прості односкладні речення

В односкладних реченнях граматична основа складається з одного головного члена (підмета або присудка); другий головний член не потрібен, оскільки зміст речення і так зрозумілий. Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні прості речення поділяються на два типи: 1) з головним членом-присудком; 2) з головним членом-підметом. Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними і поширеними.

Види односкладних речень

1) Означено-особові — речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що вказує на виконавця дії, носія ознаки чи стану ( Хочу плакати , але замість того завжди сміюся ).

2) Неозначено-особові — речення з головним членом-присудком, який відноситься до всіх осіб взагалі або до неозначеної кількості осіб (У школі готуються до свята рідної мови).

3) Узагальнено-особові — речення з головним членом-присудком, який вказує на дію, ознаку чи стан, які можуть стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу. Такі речення переважно вживаються в прислів’ях та приказках ( Не брудни криниці, бо схочеш водиці (Нар. тв.)).

4) Безособові — речення з головним членом-присудком, який називає дію або стан, що не мають виконавця або носія, і може бути виражений безособовим дієсловом, дієслівними формами на -но, -то, неозначеною формою дієслова, прислівником, словами нема, не було, не буде, при яких стоїть додаток у родовому відмінку (Так тихо , тихо скрізь (П. Тичина)).

5) Називні — речення з головним членом-підметом, який стверджує наявність, існування предметів чи явищ (Сонячні чудесні міста . Вільні люди (О. Гончар )).

Источник

Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Типи односкладних речень

Односкладне речення має специфічну граматичну основу, яка складається лише з підмета або лише з присудка.

Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи:

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода).

Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам. (Л. Костенко).

Типи односкладних речень — класифікація

Називні — це речення, в яких є лише підмет.

Наприклад: Вечір. Ніч. (Т.Шевченко); Поле. Хутір. Верболіз. Ось і наша хатонька. (С. Олійник)

Увага! Від переставляння слів в реченні може змінитись його вид.

Порівняймо: Туманний ранок. (Речення односкладне, називне, поширене).

Ранок туманний. (Речення двоскладне, непоширене, присудок – складений іменний, дієслово-зв’язка пропущене).

Речення, де є лише присудок, поділяються на 4 типи:

Означено-особові:

З присудка ми можемо чітко встановити особу, поставивши питання «хто?»:

Читаю книгу. (хто? – я). Пишеш конспект (хто? – ти). Шукаємо відповідь. (хто? – ми).

Неозначено-особові:

Особа відчувається, але не чітко, можна підставити одночасно: ми, ви, вони.

Працювали всю ніч. (хто? – ми, ви, вони). Ведуть коня вороного, розбиті копита (Т. Шевченко) (хто? – ми, ви, вони).

Увага! Не плутаймо означено-особові речення, в яких вжито форми множини: Чекають новин. (хто? – вони). І неозначено-особові речення, де підходять кілька осіб: Чекали новин. (хто? – ми, ви, вони).

Зайдіть до директора. (хто? — ви).

Зайшли до директора. (хто? — ми, ви, вони).

Узагальнено-особові:

До такого типу речень належать прислів’я і приказки:

Не знаючи броду, не ліз у воду. Що посієш, те й пожнеш.

Увага! Граматично в такі узагальнено-особові речення можна підставити конкретну особу — «ти». Однак це «ти» звернення до кожного представника народу, тому й виділили узагальнено-особові речення (тобто звернені до всіх).

Знову ж таки не плутаймо:

Знайшов ручку (ти) – означено-особове речення.

Два рази не кусай, бо вдавишся (ти) — узагальнено-особове речення.

Безособові:

Виражають стан людини і стан природи. Як видно із назви – особи не мають, підставити займенник, як це ми робили в інших типах односкладних речень, неможливо.

Світає. Задощило. Мене морозить.

Увага! Хоч здається в останньому реченні особа названа: мене ж морозить – але такі речення граматично є безособовими.

Аналіз типу односкладного речення

За способом вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні) та номінативні речення.

Означено-особові речення вступають у синонімічні зв’язки з двоскладними структурами, підмети яких виражені займенниками я, ти, ми, ви, а присудки — дієсловами дійсного (крім форм минулого часу) або наказового способу. Відмінність між ними семантико-стилістична. В односкладних реченнях уся увага зосереджується на дії, на виділенні дієслова, що надає висловлюванню виразності, динамічності. Такі речення зазвичай експресивні, емоційно забарвлені: Любіть життя, шануйте кожен день. Робіть йому коштовні подарунки (М. Вороний). Двоскладні речення з займенниковими підметами менш експресивні: Я пригорнусь до тебе піснею і яворами, золотими крильми пшениці, тінявими ярами (Д. Павличко).

Розрізняються означено-особові та двоскладні речення між собою і сферою використання. Двоскладні речення вживаються в усіх стилях, а односкладні — переважно в поетичній та діалогічній мові, в гаслах, газетних заголовках.

Неозначено-особові речення виступають семантико-стилістичними синонімами двоскладних. Двоскладні речення означають дію й конкретного її виконавця. У неозначено-особових реченнях головну увагу зосереджено на самій дії, а не на дійовій особі. їх використовують замість двоскладних тоді, коли дія, позначена дієсловом-присудком, стосується багатьох осіб, перелік яких зайвий або неможливий, а також тоді, коли мовцеві особа невідома: Просять тебе не втручатися в мої справи (А. Головко). Порівняно з двоскладними неозначено-особові речення передають думку набагато динамічніше, експресивніше, тому й використовуються переважно в художній літературі, публіцистиці, мові ділових паперів, в усному мовленні.

3. Узагальнено-особові речення означають дію, яка стосується узагальненої особи, будь-кого.

Головний член узагальнено-особових речень виражається дієсловами в 2-ій особі однини рідше — множини дійсного і наказового способів: Любиш поганяти, люби й коня годувати; Вчи дітей не страшкою, а ласкою; За цю науку цілуйте батькам руку (3 н. тв.); Бувало, ранок, очерет, затока… і з братом тихо у човні сидиш (М. Рильський).

За ступенем узагальнення дії ці речення поділяються на два типи. Речення першого типу вживаються як прислів’я і крилаті вислови повчального або викривального змісту: Удосвіта встанеш — більше діла зробиш (Н. тв.); Журбою біді не пособиш, плачем лиха не збудешся, і голови втрачати не треба (М. Стельмах).

Узагальнено-особові речення першого типу за характером вираження головного члена подібні до означено-особових. Проте за значенням вони чітко розмежовуються: означено-особові підкреслюють дію, що передбачає Ті конкретного виконавця, а узагальнено-особові виражають дію, яка мислиться узагальнено.

Речення другого типу передають дію або стан самого мовця: В ці дні бажаєш світ щасливий черпнути відрами до дна і сміло сіяти на ниви багатство ярого зерна (М. Стельмах). Узагальнено-особові речення другого типу зазвичай використовуються в усному мовленні та художній літературі й протиставляються подібним до них означено-особовим реченням своєрідним значенням. За допомоги таких конструкцій письменники розкривають стан, настрій мовця, узагальнюючи їх, переносячи їх на інших людей, що перебувають у подібній ситуації: Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся у многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський).

У функції головного члена узагальнено-особових речень можуть виступати й інші дієслівні форми:

ґ) заперечними словами нема, не було, не буде: Буря, пітьма, стежки нема (Л. Забашта); / на оновленій землі врага не буде супостата (Т. Шевченко).

Більшість безособових речень вступає в синонімічні зв’язки з двоскладними конструкціями. У безособових реченнях такого типу є вказівка на суб’єкт дії або стану, але суб’єкт цей пасивний, бездіяльний. У реченні він має форму не підмета, а обставини місця або додатка в давальному, орудному, родовому відмінках іменника чи займенника: Я не пишу — Мені не пишеться; Щось зашелестіло в лісі — Зашелестіло в лісі; Сніг замів дорогу — Снігом замело дорогу. Актуалізація, виділення дії-стану надає безособовим реченням особливої семантико-стилістичної виразності. Безособові речення вживаються в художній літературі, в розмовному стилі.

5. Інфінітивні речення вказують на можливу або неможливу, необхідну або неминучу дію.

Головний член в інфінітивних реченнях виражається незалежним інфінітивом без частки би (б) або з нею: А слова дружнього за гроші не купити (М. Рильський); Запросити б друзів до хліба-солі живих і мертвих у далекім полі (А. Малишко).

Частка би (б) в інфінітивних реченнях вносить відтінок доцільності певної дії, побажання, поради, ввічливого прохання й пом’якшує наказ. Семантика інфінітивних речень широка: вона включає і значення спонукання до дії, і значення необхідності, обов’язковості виконання її: Стояти тут! Нема шляхів назад! (М. Бажан); Не допустити жертв (О. Гончар).

Загалом односкладні інфінітивні речення можуть виступати синонімами як з односкладними (означено-особовими і узагальнено-особовими), так і двоскладними: Погасити вогні. — Погасіть вогні; Рятувати людей. — Рятуйте людей; Його весна довіку не зів яне. Його «Кобзар» нікому не спалить (М. Рильський). — Його «Кобзар» ніхто не спалить.

Однак синоніміка мовцями використовується рідко: так звані інфінітивні речення здебільшого функціонують з афористичним змістом, набирають значення закличності, спонукальності й цим поповнюють арсенал фразеологізмів як образних і експресивних засобів стилістичного синтаксису.

6. Номінативні (називні) речення стверджують наявність існування явищ, подій або предметів.

Головний член таких речень виражається іменником, займенником, кількісно-іменним словосполученням, субстантивованими словами: Весна. Теплінь. Жайворонки в небі (І. Цюпа); Зимовий вечір* Тиша, Ми. Я вам чужий — я знаю (П. Тичина).

Залежно від значення розрізняють такі номінативні речення: а) буттєві (власне номінативні), в яких стверджується існування предмета чи явища в об’єктивній дійсності: Ущелина* Потік, Тропа* Граніт. Безодня. Високості. І тьма — твій кінь — і тьма сліпа (Л. Первомайський); б) вказівні, в яких значення буття доповнюється вказівкою на предмети і явища, що передається частками ось, от, он: Ось ваш тихий порт (П. Тичина); в) оцінні, в яких ствердження наявності предметів або явищ поєднується з їх емоційною оцінкою: Літо. Сад. Яка спекота! (М. Подолян); Ох, яка ж краса! Сад увесь убрався в іній (П. Тичина).

Номінативні речення широко використовуються для змалювання пейзажів, певної обстановки, для відтворення вражень від якихось картин.

Источник